supergirls don't cry, supergirls just fly©
я хочу шашлик-машлик а я постую #життяфігня
— Міс Загадковість (@goodviolinist) 3 травня 2013 р.
четверг, 02 мая 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
вже вкотре дивилася трилогію "Друзі Оушена" й, як завжди, мене вражає й сюжет, й актори, й робота оператора, й монтаж, й т.д. але мене дуже бісить переклад назви. та, "Одинадцятка Оушена" звучить не дуже, але ж не можна просто так псувати назву. але то таке.
я навіть не знаю що можна написати, бо, про мене, всі напевно бачили ці фільми. вони цікаві, чимось нагадують мені книги А. Конана-Дойля, сама не знаю чому, але все якось так вдало й неординарно придумано, що це просто вражає, особливо якщо дивишся вперше.
мені ніколи особливо не подобався Бред Піт, але в цих фільмах він просто офігітєльний.
моя фантазія тупо скінчилася, навіть не знаю чому. тому просто кидаю це й йду грати Скайрім(я знову поставила його).
додаю декілька світлин з фільмів, щоб потім сидіти йфапати милуватися.
я навіть не знаю що можна написати, бо, про мене, всі напевно бачили ці фільми. вони цікаві, чимось нагадують мені книги А. Конана-Дойля, сама не знаю чому, але все якось так вдало й неординарно придумано, що це просто вражає, особливо якщо дивишся вперше.
мені ніколи особливо не подобався Бред Піт, але в цих фільмах він просто офігітєльний.
моя фантазія тупо скінчилася, навіть не знаю чому. тому просто кидаю це й йду грати Скайрім(я знову поставила його).
додаю декілька світлин з фільмів, щоб потім сидіти й
понедельник, 29 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
останнім часом так підсіла на Твіттер. заходжу чи не кожні півгодини. в мене навіть є кілька фоловерів, шо мені здається дуже дивним.
+ сама не знаю для чого
+ сама не знаю для чого
пятница, 26 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
подивилася фільм, який знайшла в списку фільмів з психічними розладами, а саме з дисоціативниими розладами, що в цьому фільмі, який, до речі, має назву "Пікок"("Peacock"), виражається дисоціативним розладом ідентичності, коротше кажучи, роздвоєнням особистості.
сюжет будується навколо чоловіка, який страждає названою вище хворобою. його мати була власною та жорстокою, й після її смерті в житті Джона з'являється Емма — жінка, схожа на його матір багато в чому. вона готує йому їжу, прибирає, пере одяг й пише йому записки від свого імені. але насправді Емма — той же Джон, який одягає перуку, фарбується й носить одяг його ж матері. але ці дві особистості чітко розмежовані в ньому: в них різні характери, різні прагнення й різні думки. спочатку Емма є допомогою та опорою Джона в домашніх справах, але після того, як в подвір'я чоловіка влітає потяг все змінюється. поступово другорядна особистість набирає сили, вона дізнається про позашлюбного сина Джона, про якого той раніше нічого не знав, й намагається будь-якими способами всиновити його. вона навіть вбиває випадкового чоловіка, переодягнувши його в одяг свого "чоловіка". але переосмислення приходить, коли вона розуміє, що діє так як мати Джона, через яку він й не має щастя. тоді вона відправляє Джека й його матір в інше місто, як вони й хотіли, а вона залишається в домі, споглядати все з вікна, як вона й робила з самого початку. насправді я дуже недосконало переповіла сюжет, тож краще буде погуглити його, якщо з'явиться бажання.
розкажу про своє враження від фільму. я не дивилася класики такого жанру, наприклад "Психо", але я бачила "Таємне вікно", який має щось схоже з цим фільмом. мені цей фільм не дуже сподобався, тим більше, що заявлений триллер я не побачила, це скоріше драма. звичайно, мені сподобався підбір акторів: головну роль грає Кіліан Мерфі, знайомий мені за "Inception", а не як всім за "Бетменом". також там грає Еллен Пейдж, але її роль майже не розкрита. навіть не знаю що написати, бо цей фільм не справив на мене майже ніякого враження. тож я б порадила його можливо для одноразового перегляду, але не більше. та, можливо хтось назвав би мене недостойною зрозуміти суть цього фільму, але в ньому немає чогось такого, що варто було б зрозуміти. в мене усе.
сюжет будується навколо чоловіка, який страждає названою вище хворобою. його мати була власною та жорстокою, й після її смерті в житті Джона з'являється Емма — жінка, схожа на його матір багато в чому. вона готує йому їжу, прибирає, пере одяг й пише йому записки від свого імені. але насправді Емма — той же Джон, який одягає перуку, фарбується й носить одяг його ж матері. але ці дві особистості чітко розмежовані в ньому: в них різні характери, різні прагнення й різні думки. спочатку Емма є допомогою та опорою Джона в домашніх справах, але після того, як в подвір'я чоловіка влітає потяг все змінюється. поступово другорядна особистість набирає сили, вона дізнається про позашлюбного сина Джона, про якого той раніше нічого не знав, й намагається будь-якими способами всиновити його. вона навіть вбиває випадкового чоловіка, переодягнувши його в одяг свого "чоловіка". але переосмислення приходить, коли вона розуміє, що діє так як мати Джона, через яку він й не має щастя. тоді вона відправляє Джека й його матір в інше місто, як вони й хотіли, а вона залишається в домі, споглядати все з вікна, як вона й робила з самого початку. насправді я дуже недосконало переповіла сюжет, тож краще буде погуглити його, якщо з'явиться бажання.
розкажу про своє враження від фільму. я не дивилася класики такого жанру, наприклад "Психо", але я бачила "Таємне вікно", який має щось схоже з цим фільмом. мені цей фільм не дуже сподобався, тим більше, що заявлений триллер я не побачила, це скоріше драма. звичайно, мені сподобався підбір акторів: головну роль грає Кіліан Мерфі, знайомий мені за "Inception", а не як всім за "Бетменом". також там грає Еллен Пейдж, але її роль майже не розкрита. навіть не знаю що написати, бо цей фільм не справив на мене майже ніякого враження. тож я б порадила його можливо для одноразового перегляду, але не більше. та, можливо хтось назвав би мене недостойною зрозуміти суть цього фільму, але в ньому немає чогось такого, що варто було б зрозуміти. в мене усе.
четверг, 25 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
Ви стримані, але у вашій душі бушують пристрасті. Ви рідко розкриваєтеся, тому що найчастіше вважаєте людей недостатньо тонкими, щоб оцінити вас. Ставтеся зверхньо до сором'язливим і нерішучим людям, особливо якщо це юнаки. У вашому розумінні чоловік повинен бути завойовником. Ви не схильні вірити в кохання з першого погляду. Швидше за все, ви реаліст. Причому, з досить-таки апатичним і саркастичним ставленням до життя. Проблеми вирішуєте зазвичай з похвальною холоднокровністю. Поруч з собою не терпите брехунів, дурнів і "енергетичних вампірів". Крім того, ваше презирство можуть нерідко викликати надто емоційні люди. Вам необхідна людина, подібний до вас за життєвими поглядами і рівний за якостями характеру. Бути з завідомо "простакуватим" людиною завадить гордість.
ось що я знайшла про себе. й це ж найчистіша правда. там ще писалося, що мені потрібен тип чоловіка — коханець. ну мабуть та, якщо все інше правда.
ось що я знайшла про себе. й це ж найчистіша правда. там ще писалося, що мені потрібен тип чоловіка — коханець. ну мабуть та, якщо все інше правда.
supergirls don't cry, supergirls just fly©
давно хотіла подивитися артхаусний фільм(я дивилася один раніше, але він здався мені абсолютно безглуздим), тож я вирішила подивитися фільм "Льодяник"("Hard Candy") з Еллен Пейдж в головній ролі. я раніше чула краєм вуха про роль Пейдж в цьому фільмі, щось типу "схожа на маленького пухленького хлопчика".
тепер про сам фільм. він здався мені дуже дивним, в деякі моменти навіть безглуздим. сюжет заключається в тому, що 14-річна дівчина Хейлі вислідковує педофіла Джефа, під виглядом зацікавленої в відносинах проникає до нього додому, а потім влаштовує його самогубство. ну це якщо дуже коротко. по правді кажучи, я дивилася картину з принципу, я ж повинна хоча б приблизно орієнтуватися в цьому жанрі. якщо чесно, я не можу дати йому точну оцінку, бо чогось особливо цікавого, за що можна було б зачепитися, в фільмі не має. так, непогана гра акторів, так, не найтупіший сюжет, але загалом якось не так, ніби чогось не вистачає, якоїсь родзинки. в мене було сильне бажання, а особливо на початку й в середині посидіти в Неті з телефону чи просто поспати, але я все-таки додивилася. я не те щоб вважаю фільм бездарним, але дивитися його ще раз я наврядчи буду.
тепер про сам фільм. він здався мені дуже дивним, в деякі моменти навіть безглуздим. сюжет заключається в тому, що 14-річна дівчина Хейлі вислідковує педофіла Джефа, під виглядом зацікавленої в відносинах проникає до нього додому, а потім влаштовує його самогубство. ну це якщо дуже коротко. по правді кажучи, я дивилася картину з принципу, я ж повинна хоча б приблизно орієнтуватися в цьому жанрі. якщо чесно, я не можу дати йому точну оцінку, бо чогось особливо цікавого, за що можна було б зачепитися, в фільмі не має. так, непогана гра акторів, так, не найтупіший сюжет, але загалом якось не так, ніби чогось не вистачає, якоїсь родзинки. в мене було сильне бажання, а особливо на початку й в середині посидіти в Неті з телефону чи просто поспати, але я все-таки додивилася. я не те щоб вважаю фільм бездарним, але дивитися його ще раз я наврядчи буду.
среда, 24 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
подивилася фільм, про який чула, "Пролітаючи над гніздом зозулі"("One Flew Over the Cuckoo's Nest"). за нещодавно з'явившоюся традицією не буду писати сюжет, якщо забуду то ось він.
поділюся своїми враженнями. за тою ж нещодавно з'явившоюся традицією я дивилася цей фільм не через акторів, як це часто траплялося раніше. він викликав в мене неоднозначні враження. по-перше, я не відразу зрозуміла сенс назви, тільки в кінці до мене дійшло, що під "гніздом зозулі" мається на увазі сама ця психлікарня, а "пролітаючи" означає звільнившись від її гніту. взагалі-то, я очікувала побачити драму, й в якомусь сенсі картина навіть є нею, але цей жанр припорошений комізмом, реалістичністю та конфліктом антиподів. подивившись це, за знову ж таки нещодавно з'явившоюся традицією(до речі, я просто Ctrl+c й Ctrl+v це словосполучення), я хочу прочитати книгу, за мотивами якої написаний сценарій, тим більше що автор яро протестував проти цієї екранізації, хоча, про мене, хтось колись замахнеться на високий касовий збір й зробить рімейк й я впевнена на 98%, що він буде глибоко не вдалим. сподобався акторський склад, я навіть не відразу впізнала Денні де Віто, але ж впізнала, й мені дуже сподобався хлопець(хоча зараз він вже не хлопець), який грав Біллі. до речі, я зі здивуванням прочитала, що він грав Грима Гнилоуста в "Володарі перстнів".
загалом, фільм сподобався, особливо кінець, хоча є ще щось таке відносно нього, що я не можу зрозуміти
поділюся своїми враженнями. за тою ж нещодавно з'явившоюся традицією я дивилася цей фільм не через акторів, як це часто траплялося раніше. він викликав в мене неоднозначні враження. по-перше, я не відразу зрозуміла сенс назви, тільки в кінці до мене дійшло, що під "гніздом зозулі" мається на увазі сама ця психлікарня, а "пролітаючи" означає звільнившись від її гніту. взагалі-то, я очікувала побачити драму, й в якомусь сенсі картина навіть є нею, але цей жанр припорошений комізмом, реалістичністю та конфліктом антиподів. подивившись це, за знову ж таки нещодавно з'явившоюся традицією(до речі, я просто Ctrl+c й Ctrl+v це словосполучення), я хочу прочитати книгу, за мотивами якої написаний сценарій, тим більше що автор яро протестував проти цієї екранізації, хоча, про мене, хтось колись замахнеться на високий касовий збір й зробить рімейк й я впевнена на 98%, що він буде глибоко не вдалим. сподобався акторський склад, я навіть не відразу впізнала Денні де Віто, але ж впізнала, й мені дуже сподобався хлопець(хоча зараз він вже не хлопець), який грав Біллі. до речі, я зі здивуванням прочитала, що він грав Грима Гнилоуста в "Володарі перстнів".
загалом, фільм сподобався, особливо кінець, хоча є ще щось таке відносно нього, що я не можу зрозуміти
вторник, 23 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
сьогодні День Книги. а я й забула
supergirls don't cry, supergirls just fly©
подивилася фільм "Бійцівський клуб"("Fight Clib") й твітила свої думки впродовж перегляду.
фільм дивний, але він чіпляє, й цим він звичайно ж завдячує Паланіку з його однойменним романом.
сюжет розказувати не буду, якщо забуду то ось він. розкажу про своє враження: фільм насправді дивний, тобто сам сюжет, але я рада, що подивилася його. порадувала присутність Хелени Бонем Картер, яку я просто обожнюю, а також пісня The Pixies — Where Is My Mind — єдина пісня, яку я впізнала й яку я добре знаю, багато чому завдяки Placebo, але вона не єдина, яка мені надзвичайно сподобалася. під час перегляду, особливо десь в середині я побачила якусь схожість думок головних героїв й сюжету з єдиним(я пристрастилася до слова "єдиний") романом Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея". наприклад, Тайлер, той що видуманий, нагадував мені лорда Генрі, який ніби експерементуючи/проводячи дослідження вливав свої погляди на життя в чистк та невинну душу Доріана, в цьому випадку справжнього Тайлера. але на відміну від Гаррі Уоттона вигаданий Тайлер втілював свої ідеї в життя. та мене мучить одне: як насправді виглядали сцени діалогів Тайлерів при посторонніх, або коли вигаданий Тайлер бився тож насправді то бився справжній Тайлер, але чому тоді на ньому не було ран. щоб це прояснити я прочитаю цей роман, але для початку треба закінчити "П.Д.Г.", що досі мені не вдалося.
підсумовуючи скажу: фільм справді змушує задуматися, але особливих здвигів в моєму світобаченні я не помічаю
фільм дивний, але він чіпляє, й цим він звичайно ж завдячує Паланіку з його однойменним романом.
сюжет розказувати не буду, якщо забуду то ось він. розкажу про своє враження: фільм насправді дивний, тобто сам сюжет, але я рада, що подивилася його. порадувала присутність Хелени Бонем Картер, яку я просто обожнюю, а також пісня The Pixies — Where Is My Mind — єдина пісня, яку я впізнала й яку я добре знаю, багато чому завдяки Placebo, але вона не єдина, яка мені надзвичайно сподобалася. під час перегляду, особливо десь в середині я побачила якусь схожість думок головних героїв й сюжету з єдиним(я пристрастилася до слова "єдиний") романом Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея". наприклад, Тайлер, той що видуманий, нагадував мені лорда Генрі, який ніби експерементуючи/проводячи дослідження вливав свої погляди на життя в чистк та невинну душу Доріана, в цьому випадку справжнього Тайлера. але на відміну від Гаррі Уоттона вигаданий Тайлер втілював свої ідеї в життя. та мене мучить одне: як насправді виглядали сцени діалогів Тайлерів при посторонніх, або коли вигаданий Тайлер бився тож насправді то бився справжній Тайлер, але чому тоді на ньому не було ран. щоб це прояснити я прочитаю цей роман, але для початку треба закінчити "П.Д.Г.", що досі мені не вдалося.
підсумовуючи скажу: фільм справді змушує задуматися, але особливих здвигів в моєму світобаченні я не помічаю
понедельник, 22 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
на вихідні показували "Дари Смерті" українською, тож два попередніх вечори були просто втрачені для мене.
я вже бачила обидві частини одразу після виходу кожної з них, але дивилася екранку, тож зрозуміло, що особливого задоволення від того перегляду я не отримала, а потім якось не було бажання дивитися. й ось нарешті це сталося.
почну з того, що всі попередні частини, про мене, дуже наближені до книги(маю на увазі мілкі деталі, а не основну канву). два останні фільми загалом доволі непогані, але, як на мене, випущено багато важливих мілких деталей. що мене найбільш неприємно вразило, це те, що все-таки в книзі Гаррі якось більше діє сам, тобто приймає важливі рішення сам. наприклад, коли Золоте Тріо тікали з Грінготсу, то за книгою саме Поттер вигадав втекти на драконі, в той час як у фільмі це вигадала Герміона. або коли Гаррі шукав діадему Рейвенклов, то в фільмі Луна(до речі, дуже радію, що перекладачі обрали все-таки варіант Луна, як й в книжному перекладі "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", а не як переклали росіяни — Полумна, пфф) підказує йому звернутися до Сірої Пані, тоді як в книзі він спитався Майже-Без-Голового-Ніка лише як її звуть. й таких випадків ще досить багато. також розчарувало, що випустили сцену прощання з Дурслями, й прихід Ремуса під час перебування друзів на Гримуальд-Плейс 12(говорячи про це, дуже жаль Крічера, з яким в фільмі вчинили набагато гірше, ніж в книзі), й народження Тедді Люпина й т.д. й т.п. але, як я й казала, загалом досить добре. я навіть плакала, коли Гаррі дивився спогади Снейпа. о, до речі про Снейпа. неприємно вразило, що, по-перше, Поттер так зухвало перед ним з'явився й опозорив його перед усіма(в книзі це було зовсім не так), а, по-друге, що він(Северус) помер в доках, це ж жахливо не справедливо. так повернемося до цієї вспишки. так от, я справді плакала на моменті перегляду спогадів, особливо коли Снейп говорив "..ростили його як свиню на убій", я проговорювала це з ним, бо яку-яку, а останню частину я знаю дуже, я б навіть сказала занадто добре. а ще ревла, коли з'явилися привиди-патронуси батьків Гаррі, Сіріуса й Ремуса, тоді справді не можливо було для мене втримати сльози.
підсумовуючи, після перегляду попри ложку догтю, й немаленьку таку, я отримала бочку задоволення.
охоплює сум, адже це останні частини, а далі ніщо. нічого нового вже не буде, залишиться лише перечитувати й передивлятися старе.
це все моє дитинство...
я вже бачила обидві частини одразу після виходу кожної з них, але дивилася екранку, тож зрозуміло, що особливого задоволення від того перегляду я не отримала, а потім якось не було бажання дивитися. й ось нарешті це сталося.
почну з того, що всі попередні частини, про мене, дуже наближені до книги(маю на увазі мілкі деталі, а не основну канву). два останні фільми загалом доволі непогані, але, як на мене, випущено багато важливих мілких деталей. що мене найбільш неприємно вразило, це те, що все-таки в книзі Гаррі якось більше діє сам, тобто приймає важливі рішення сам. наприклад, коли Золоте Тріо тікали з Грінготсу, то за книгою саме Поттер вигадав втекти на драконі, в той час як у фільмі це вигадала Герміона. або коли Гаррі шукав діадему Рейвенклов, то в фільмі Луна(до речі, дуже радію, що перекладачі обрали все-таки варіант Луна, як й в книжному перекладі "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", а не як переклали росіяни — Полумна, пфф) підказує йому звернутися до Сірої Пані, тоді як в книзі він спитався Майже-Без-Голового-Ніка лише як її звуть. й таких випадків ще досить багато. також розчарувало, що випустили сцену прощання з Дурслями, й прихід Ремуса під час перебування друзів на Гримуальд-Плейс 12(говорячи про це, дуже жаль Крічера, з яким в фільмі вчинили набагато гірше, ніж в книзі), й народження Тедді Люпина й т.д. й т.п. але, як я й казала, загалом досить добре. я навіть плакала, коли Гаррі дивився спогади Снейпа. о, до речі про Снейпа. неприємно вразило, що, по-перше, Поттер так зухвало перед ним з'явився й опозорив його перед усіма(в книзі це було зовсім не так), а, по-друге, що він(Северус) помер в доках, це ж жахливо не справедливо. так повернемося до цієї вспишки. так от, я справді плакала на моменті перегляду спогадів, особливо коли Снейп говорив "..ростили його як свиню на убій", я проговорювала це з ним, бо яку-яку, а останню частину я знаю дуже, я б навіть сказала занадто добре. а ще ревла, коли з'явилися привиди-патронуси батьків Гаррі, Сіріуса й Ремуса, тоді справді не можливо було для мене втримати сльози.
підсумовуючи, після перегляду попри ложку догтю, й немаленьку таку, я отримала бочку задоволення.
охоплює сум, адже це останні частини, а далі ніщо. нічого нового вже не буде, залишиться лише перечитувати й передивлятися старе.
це все моє дитинство...
пятница, 19 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
четверг, 18 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
сьогодні День Варення в мега крутого чувака — Девіда Тенанта, з чим я його й вітаю та бажаю йому многая літа)
воскресенье, 14 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
привіт, я майбутня. якщо ти читаєш це, то ти все-таки не забула про дайрі й вирішила щось записати. я радію з цього. розповім тобі останні новини, яких загалом не так вже й багато.
я почала читати "Портрет Доріана Грея" й сподіваюся, що його не настигне доля "Гобіта".
також я почала зависати в Твіттері, й попри те, що я пишу виключно українською, я маю двох фоловерів, а це вже не так й мало.
щойно додивилася премію "Гордість країни"...це дуже епічно. я плакала майже на кожній номінації. не буду описувати їх всі, бо впевнена, що ти ще довго будеш пам'ятати цих людей. але особливо мене вразив ролик в пам'ять про Богдана Ступку. всім його дуже не вистачає. як на мене, він був символом України.
навіть не знаю, що ще такого цікавого сталося, хоча й те, що написано вище, не найцікавіші розповіді в світі.
тож бувай, я з майбутнього.
P.S. таке відчуття, ніби я пишу послання нащадкам.
додаю цю картинку для підняття настрою
я почала читати "Портрет Доріана Грея" й сподіваюся, що його не настигне доля "Гобіта".
також я почала зависати в Твіттері, й попри те, що я пишу виключно українською, я маю двох фоловерів, а це вже не так й мало.
щойно додивилася премію "Гордість країни"...це дуже епічно. я плакала майже на кожній номінації. не буду описувати їх всі, бо впевнена, що ти ще довго будеш пам'ятати цих людей. але особливо мене вразив ролик в пам'ять про Богдана Ступку. всім його дуже не вистачає. як на мене, він був символом України.
навіть не знаю, що ще такого цікавого сталося, хоча й те, що написано вище, не найцікавіші розповіді в світі.
тож бувай, я з майбутнього.
P.S. таке відчуття, ніби я пишу послання нащадкам.
додаю цю картинку для підняття настрою
четверг, 11 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
я вже так давно нічого не писала й не постила. загалом це від того, що зараз нічого цікавого зі мною не трапляється, тим більше я зависла в Sims 2.
пятница, 05 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
я знайшла "5 найзнаменитіших парі в світі" й спішу залишити їх тут
Перлинний коктейль
Забіг з м'ясником
Бальзаківські жінки
Місячне парі
Навколо світу за ...
Перлинний коктейль
Забіг з м'ясником
Бальзаківські жінки
Місячне парі
Навколо світу за ...
вторник, 02 апреля 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
в честь того, що нарешті погода почала здаватися хоч трошки схожою на весняну, я вирішила запостити фотки фапних чоловіків. як давно я вже це не робила....
четверг, 28 марта 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
подивилася щойно фільм "My Sister's Keeper", який переклали як "Мій ангел-охоронець", але то ладно, то можна пробачити. кінокартина розповідає про сім'ю, де одна з дочок хвора лейкемією й батьки, при допомозі лікарів, штучно зачали ще одну дочку для донорства хворій дитині. але ця наймолодша дівчинка — Анна(та, яка стала донором) — подає в суд задля захисту свого тіла. але все виявляється не так просто, бо це Кейт(хвора дівчина) попросила меншу сестру так зробити, адже вона не хоче більше жити з цим постійним болем, тим більше її хлопець, теж хворий лейкемією, вже помер, й вона хоче податися до нього. суд все-таки виграє Анна, але лише завдяки тому, що єдиний син в сім'ї — Джессі — зізнався судді про прохання Кейт. вона помирає, а інші намагаються жити, завжди її пам'ятаючи.
це вже не перший фільм про ракових хворих, який я дивлюся, але я не перестаю постійно плакати. саме цей фільм дуже сумний, після перегляду його дуже важко залишитися незворушеним. чесно, я не знаю що ще можна написати, тож залишу все так як є.
це вже не перший фільм про ракових хворих, який я дивлюся, але я не перестаю постійно плакати. саме цей фільм дуже сумний, після перегляду його дуже важко залишитися незворушеним. чесно, я не знаю що ще можна написати, тож залишу все так як є.
среда, 27 марта 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
останнім часом я стала якимось генієм коментарів в ВК: саме мої коментарі лайкають, читають та ще й пишуть відгуки. фак є, тепер стаю кінокритиком)))
supergirls don't cry, supergirls just fly©
в честь сьогоднішнього свята, а саме Дня Варення всіма любимого Квентіна Тарантино, з чим я його вітаю й бажаю довголіття та творчого натхнення, я вирішила подивитися фільм "Inglourious Basterds"(Безславні виродки) про помсту євреїв німцям. в окупованій Франції детективом, якого прозвали "мисливцем за євреями",переслідує єврейські сім'ї. одній дівчині чудом вдається втекти, а в цей час в Америці збирають загін тих же ж таки євреїв, які б партизанили проти нацистів. ці дві лінії переплітаються, коли Шошанна(дівчина, яка втекла при винищенні євреїв) спалює німців, які дивилися фільм про подвиг рядового-фашиста в її кінотеатрі, а "виродки"(американський загін), не знаючи плану дівчини, прибувають в той таки кінотеатр задля вбивства верхівки Рейху.
я чи не вперше дивилася фільм не заради акторського складу й, на диво, я не була розчарована. з всього акторського складу я знаю тільки Бреда Піта, який грає командира "виродків", та Даяну Кругер — подвійного агента. признаюсь: весь фільм я ржала з своїх упоротих домислів про "що буде далі", й взагалі я б назвала фільм упоротим, бо він спонукає упаруватися. я рекомендую його всім, хто не є противником крові.
я чи не вперше дивилася фільм не заради акторського складу й, на диво, я не була розчарована. з всього акторського складу я знаю тільки Бреда Піта, який грає командира "виродків", та Даяну Кругер — подвійного агента. признаюсь: весь фільм я ржала з своїх упоротих домислів про "що буде далі", й взагалі я б назвала фільм упоротим, бо він спонукає упаруватися. я рекомендую його всім, хто не є противником крові.
вторник, 26 марта 2013
supergirls don't cry, supergirls just fly©
шо я щойно подивилася...цей фільм зруйнував й так нестійку гармонію моєї душі. я дивилася "Eternal Sunshine of the Spotless Mind" й точно можу сказати, що настільки ціпляючого фільму я вже давненько не бачила. в кінокартині розповідається про пару — Клементину та Джоела. вони — повні протилежності, але їхні відносини наповнені любов'ю. проте поступово вони скочуються в рутину, й одного разу, після сварки, Клементина(яку до речі грає Кейт Уінслет) зопалу стирає собі пам'ять про Джоела(якого грає Джим Керрі), тобто знищує всі спогади про нього. Джоел вирішує помиритися, але вже було запізно. тоді він вирішує також стерти собі пам'ять про колишню дівчину. й розвиток подій проходить в намаганні Джоела припинити стирання, але він не може ніяк запобігти процесу. в той же час розповідаються історії учасників цього всього.
цей фільм геніальний. спочатку вражає ідея, яка є настільки геніальною, незвичною та торкаючою кожного, адже кожен хотів би стерти з пам'яті щось таке, що мучить й не дає вільно жити. я б теж хотіла стерти одну людину з свого розуму, адже вона принесла мені тільки розчарування. та звичайно ж це неможливо, адже ми живемо в реальному світі, а не в телевізорі чи екрані, де можливо все.
цей фільм геніальний. спочатку вражає ідея, яка є настільки геніальною, незвичною та торкаючою кожного, адже кожен хотів би стерти з пам'яті щось таке, що мучить й не дає вільно жити. я б теж хотіла стерти одну людину з свого розуму, адже вона принесла мені тільки розчарування. та звичайно ж це неможливо, адже ми живемо в реальному світі, а не в телевізорі чи екрані, де можливо все.