сьогодні вкотре по телевізору показували "Титанік", а оскільки робити взагалі не було чого, то довелося дивитися(хоча говорячи правдиво, я не дуже й шукала інше заняття). не зупиняюсь дивуватися тому, що після 100589 переглядів, цей фільм все ще здатен мене розчулити. але насамперед мені завжди подобалася сама атмосфера фільму, така його історичність, яскравість та реалістичність.
й звичайно ж не можна не захоплюватися акторським складом: неперевершений Леонардо Ді Капріо з його природною міліровкою та милою посмішкою, приголомшлива Кейт Вінслет з її яскравим волоссям та правою бровою, дідусь, що грав капітана, мужчина, який грав головного конструктора й т.д.
дивлячись "Титанік" кілька років, я завжди вважала найтрагічнішим й пробивающим на сльозу моментом коли Роза говорить: "Джек, Джек! Човен приплив"(шось типу того), але зараз я завжди плачу, коли музиканти прощаються й перша скрипка починає грати й інші його со-квартетники до нього приєнуються, а потім показують капітана біля штурвалу, потім головного конструктора в одному з залів, а потім бідну сім'ю й стару пару, й це якось настільки проникливо й по-справжньому, шо просто взриває мої сльозові залози.
коротше кажучи, цей фільм — справді чудовий й він заслуговує всього того хорошого, шо про нього кажуть й приєднуюсь до агітації за цей фільм, бо хоч він й сльозлива мелодрама, але все-таки надзвичайний.